Трапляється часом, що нові студенти говорять про те, що їм потрібен тільки розмовний польський і швидко, тоді доводиться пояснювати, що оволодіти мовою, не вміючи читати — суща нісенітниця. Адже яким чином тоді удосконалюватися в мові, як поповнювати словниковий запас? Та й повноцінні заняття без читання — це щось схоже до утопію. Так що читання лишається, якщо не омегою, то принаймні альфою вже точно у вивченні іноземної мови.

Що стосується польського, то тут уміння правильно читати має особливе значення. Так, в силу прозорості або інтуїтивної зрозумілості, польської мови для української (або будь-якогї іншої слов’янської) вуха цілий ряд слів і виразів зрозумілі нам без словника. Але …

Частина таких слів може бути зрозуміла в написанні, але при цьому не зовсім прозора при сприйнятті на слух. Наприклад, слово rzeka [жека] або morze [може] — на слух, швидше за все, не приведуть вас до асоціації з українськими «ріка» або «море», але присутність r в польському диграф rz робить ці слова на письмі більш впізнаваними. Більш того дуже часто польському rz в українській буде відповідати р.

Інша ж частина слів, навпаки — в письмовому «вигляді» вдало маскуються від українського ока, а при проголошенні дуже навіть схожі на українські аналоги. Таке слово szczęście [штшєншчє] — щастя чи dziewięć [джєвєнчь] — дев’ять.

Звичайно, є й абсолютно прозорі слова: apteka [аптека], maj [май], szeroki [шєрокі]; та слова сенс, яких без словника не вловити ні на слух, ні читаючи: piłka [піўка] — м’яч, fala [Фаля] — хвиля; Włochy [вўохи] — Італія.

І, нарешті, закінчуючи сьогоднішній невеликий пост, що стосується правил читання на польській мові, скажемо кілька слів про наголос. Наголос в польській мові постійний та він практично завжди (втім, існують винятки) падає на передостанній склад. Цей факт на першому етапі, звичайно, створює певні труднощі та незвичайність проголошенню начебто цілком знайомих слів (наприклад, kino [‘kino], а не кінó), але, загалом, це зручно та не треба плутатися як в українській мові.
 PS: далі буде…