Об'єднання польських земель

Після смерті Пшемисла II, приналежну йому Велику Польщу захопив Владислав Локетек, який правив у ній в 1296-1300 роках. Суперничали з ним за цю провінцію Глоговський князь Генріх III та чеський король Вацлав II. Останньому з них вдалося оволодіти нею зі зброєю в руках та змусити Локетка покинути країну. У 1300 р. архієпископ Яків Сьвінка коронував Вацлава II. Владислав Локетек в 1304 р. повернувся з вигнання та за допомогою Угорщини захопив Сандомежську землю (1305). У 1305 р. раптово загинув Вацлав II а його син Вацлав III, який став королем Чехії та Польщі був убитий (1306). Локетек використовуючи цю обстановку завоював Краків та зайняв Гданське Помор’я (1306). Але йому не вдалося опанувати Великою Польщею, де в 1306-1314 роках правил Глоговський князь Генріх III та його сини. У 1308 р. Владислав Локетек втратив Гданська Помор’я, який захопили хрестоносці.

Також в Малій Польщі його положення ускладнилося. У 1307-1311 роках князь вів суперечку з краківським єпископом Яном Мускат, а в 1311-1312 роках проти нього збунтувалися краківські міщани на чолі з війтом Альбертом. Після стабілізації в Малій Польщі в 1314 р. Локетек знайшов знову Велику Польщу. У 1320 р. в краківській кафедрі Гнезненський архієпископ Яніслав зробив Владислава Локетка польським королем. Ця подія закриває період ділення в історії Польщі.

У 1320 р., під час коронації Владислава Локетка, за межами його королівства перебували ще Мазовія, Сілезія, західне Помор’я та північна Куявія, де як і раніше тривало поділ і Гданського Помор’я, Хелміньская земля, частина західної Великої Польщі та Любузская земля знаходилися в руках хрестоносців або Бранденбург.

Об'єднання польських земель

Конфлікт з хрестоносцями Локетек пробував розв’язати дипломатичними засобами. У 1320-1321 рр.. у Вроцлаві велися переговори Польщі з хрестоносцями за Гданського Помор’я. Орден програв його та був змушений повернути Помор’я та заплатити відшкодування. Хрестоносці знехтували цим вироком та склали апеляцію до римської курії. Владислав Локетек зрозумів, що втрачену провінцію зможе набути тільки зі зброєю в руках. Намагаючись зміцнити ім’я Польщі на міжнародній арені, король у 1320 р. підписав союз з Угорщиною видавши заміж свою дочку Єлизавету за угорського короля Карла Роберта. В 1325 р. Локетек уклав також союз з великим литовським князем Гедиміном, одруживши на його дочці Ганні Альдона свого сина Казимира. Головним суперником Польщі (крім хрестоносців) був у той час чеський король Ян Люксембурскій. У 1327 р., як зять Вацлава II, він пред’явив претензії до польського трону та прийняв честь ленни від сілезьких князів, що стало причиною втрати Сілезії Польщею на користь Чехії.

У 1329-32 роках Владислав Локетек воював з хрестоносцями, яких підтримував Ян Люксембурскій. Хрестоносці завоювали в той час Куявію та оволоділи Добжинський землею (1332).

У 1333 році, після смерті Владислава Локетка, польський трон успадкував його син Казимир III (названий пізніше Великим), який правив до 1370 року. Він прагнув до вирішення конфлікту з Чехією та хрестоносцями дипломатично. У 1335 р. відбувся з’їзд у Вишеграді з Яном Люксембурским, на якому, в обмін за відшкодування, останній відмовився від претензії на польську корону. Казимир пообіцяв також в той час визнати чеську владу над Сілезією. Вирішення спору з хрестоносцями доручили арбітражному суду (1335), до складу якого увійшли Ян Люксембурскій та король Угорщини Карл Роберт. Так як вони прийняли рішення, що хрестоносці повинні повернути тільки Куявію та Добжинський землю, Польща звернулася до папи римського. У зв’язку з цим фактом, в 1338-1339 рр.. під керівництвом папського нунція у Варшаві відбувся черговий суд. Винесений їм вирок велів хрестоносцям повернути всі захоплені у Польщі землі та оплатити відшкодування. Після апеляції ордена папа призупинив виконання цього вироку.

У 1339 р. на другому з’їзді в Вишеграді Казимир уклав союзницький договір з Угорщиною. В обмін за допомогу, зобов’язався у разі його смерті без нащадка (сина), передати польський трон Карлу Роберту або його синам. Союз з Угорщиною полегшив Польщі експансію на Галицьку Русь, яка почалася з 1340 р. по 1366 р. Казимир завоював панування над всім Галицько-Володимирським князівством. Сприяв цьому  в 1343 р. в Каліші союз з хрестоносцями, які повернули Польщі Куявію та Добжинський землю, а Казимир відмовився від Гданського Помор’я. Незважаючи на ці поступки, король намагався повернути знову західне Помор’я. Для цього в 1343 р. уклав союз зі Слупським князем Богуславом V та видав за нього свою дочку Єлизавету. Питання Сілезії було врегульоване в 1348 р. не на користь Польщі постановами союзу в Намислові. Казимир Великий визнав акт інкорпорації сілезьких князівств до Чехії виданий Карлом IV, сином та спадкоємцем Яна Люксембурского.

У 1351 мазовецкі князі визнали себе васалами Казимира. Відкритим залишалося питання успадкування трону через відсутність спадкоємця. У 1355 р. Казимир уклав в будз новий договір з королем Угорщини Людовиком, сином Карла Роберта. Правонаступництво Андегавенов визнало в той час польське дворянство, в обмін на це Людовик відмовився від отримання від нього надзвичайних податків та зобов’язався покривати втрати, понесені ним у наслідок військових походів поза меж країни.

Визначником зростаючого міжнародного престижу Польщі був з’їзд королів та князів із Середньої та Південної Європи, організований Казимиром Великим у Кракові, присвячений головним чином проектам хрестового походу проти турків. У 1368 р. Казимир Великий усиновив свого онука Казько, сина Слупського священика Богуслава V та Єлизавети. Король в заповіті відписав Казько землі Куявсько П’ястів і тільки що (1368) знайдену знову від Бранденбурга східну частину . Після смерті Казимира Великого в 1370 р. Казько не висунув претензії на польський престол. Згідно з угодою з Угорщиною з 1339 та 1355 рр.., Польський трон отримав його племінник Людовик Угорський.