Укладаючи договір про працю, працівник не пропонує роботодавцю свою повну працездатність, а тільки надає у його розпорядження свої сили в конкретному проміжку часу. З цього випливає факт, що «без шкоди для інтересів роботодавця працівник може виконувати додаткову роботу.

Роботодавець не може ставитися до, як до явного або надзвичайного приводу для розриву трудових відносин. За винятком випадків, коли додаткові заняття приводять до невиконання основної роботи згідно з договором».

Додаткові заняття, що відповідно до положень закону про працю, зобов’язують обидві сторони, що у договорі, поважати такі ж права і обов’язки, які присутні при нормальних умовах найму.

Якщо особа, що займається додатковими заняттями, до цього часу не мала соціального страхування і влаштовується ще на якусь роботу, то вона повинна проінформувати роботодавця, оскільки інакше може бути примушена покрити втрати, що випливають через затримки оплати внесків соціального страхування.

Право займатися додатковою роботою може бути обмежене чи ліквідовано через тарифну постанову, зміст договору або на основі припису головного підприємства. Такого роду заборони на виконання додаткових занять можуть бути накладені у разі, якщо мотивованим чином охороняють права роботодавця.

Такими з’ясовними причинами можуть бути:

• Виконання додаткових занять, які негативно позначаються на якості виконуваної працівником праці в основній фірмі ;
• Виконання додаткових занять, які викликають у працівника стан хвороби.

Неприпустимо, щоб додаткові заняття негативно позначалися на продуктивності працівника в основній фірмі, або стикалися з її інтересами. Заборонено також працювати «по — чорному» ( нелегально) або працювати під час відпустки, або, скажімо, хвороби. бов’язків робити внески в страховий, пенсійний або лікарняний фонди не існує у випадку, коли працівник займається невеликою самостійною діяльністю або найнятий для мізерних послуг.

Поняття найму « на малому рівні» має визначення в статті податкового кодексу. Така робота не може перевищувати 15 годин на тиждень.

У податковій практиці різні ставки винагороди (встановлені з метою визначення меж винагород, які не беруть участь при соціальному страхуванні) для осіб зайнятих « на малому рівні», а також можливості квотування податку від оплати за працю, без використання податкової карти вже давно були причиною непорозумінь.