Соляні копальні у Величці

«Старовинні Соляні копальні у Величці це єдиним гірничопромисловим об’єктом в світі, який діє безперервно з періоду середньовіччя по теперішній час. Оригінальні вироби (штреки, спуски, експлуатаційні камери, озера, Шахно стовбури) загальною довжиною близько 300 км, розташовані на 9 рівнях, що досягають 327 м глибини, ілюструють всі етапи розвитку гірської техніки в окремі історичні епохи «.

Соляні копальні у Величці

З найдавніших часів сіль була економічно-господарської базою держави. Вона використовувалася в якості платіжного засобу у вигляді «соляних Круш» — замінюючи металеві гроші. Спочатку сіль отримували з соляних джерел варильним методом — випарюванням води. Невідомо, коли почалася експлуатація кам’яної солі, найімовірніше під час поглиблення колодязів соляної води було виявлено родовище солі, яку почали видобувати за допомогою примітивних інструментів. Володарі тодішньої Польщі швидко зорієнтувалися в цінності білого мінералу. Тому був введений монополь на експлуатацію і навіть дистрибуцію солі. Видавався звіт, що сіль є для життя людини предметом першої необхідності. Великі кількості солі використовувалися для консервування м’яса, масла, риби, дублення шкір, виробництва пороху.

Соляні копальні у Величці

Сліди першої солеварні, що виробляє сіль з поверхневих соляних джерел, відносяться до середини періоду неоліту (3500 років до нашої ери) і розпізнані на землях, названих пізніше Величкою. В історичні часи, вже в XI — XII ст., Якраз Величка була найбільшим солеварочним центром в Малопольщі, що має назву Magnum Sal, тобто Велика сіль.

Найстаріший шахтний (вишукувальний) ствол, відкритий у внутрішньому дворі Жупного замку у Величці (в даний час відкритий для відвідувачів у вигляді археологічного гірського музею-заповідника), відноситься до половини XIII століття. Початок експлуатації кам’яної солі у Величці у великому масштабі пов’язане з будівництвом шахтного ствола Горишевського, датованого 80-ми роками XIII в. Перша письмова згадка про кам’яної солі в Величці міститься в грамоті про присвоєння міських прав з 1290 р., але це не означає, що кам’яна сіль не експлуатувалася тут набагато раніше.

В кінці XIII ст. засновано підприємство, зване «Краківськими жупами», що включає в себе соляні копальні у Величці та Бохні, разом з тамтешніми солеварнями. У такій організаційній структурі воно діяло протягом майже 500 років, аж до першого поділу Польщі (1772 р.), будучи найбільшим в колишній Речі Посполитої і одночасно одним з найбільших в Європі.

Сіль була найважливішою з копалин в польській державі та згідно з чинним законом була власністю царюючого монарха (т.зв. соляні прерогативи). Період розквіту краківських жуп припадає на XVI- XVII століття. Бригада гірників налічувала тоді близько 2000 чоловік, а їх продукція перевищувала 30 000 тонн. У XVII в. сіль добувалася у Величці на трьох рівнях копалень. В цей же час видовбано вісім стовбурів (в тому числі, використовуваний сьогодні для обслуговування туристичного руху ствол Даниловича). Створені перші карти величеських копалень. Тривалі війни, що їх супроводжують епідемії та елементарні поразки похитнули соляне господарство другої половини XVII ст, a керуючі жупами орендарі запустили роботи, що забезпечували безпеку копалень, доводячи їх до розорення. Тільки в наступному столітті із Саксонії прибули фахівці на чолі з Я. Г. Борлахом, які зуміли поліпшити, з організаційної та технічної точки зору, діяльність підприємства.

Австрійські часи (1772 — 1918) характеризуються величезним зростанням продукції, що тягне за собою просторовий розвиток Величеських копалень, механізацією праці гірників (парові та електричні машини), працевлаштуванням кваліфікованого інженерного персоналу, розміткою першої туристичної траси для відвідувачів копалень.

У 1913 р. у Величці введена в дію сучасна солеварня, яка дала багато нових робочих місць та перспективу розвитку виробництва, які послідовно реалізовані в період II Республіки. Запроваджена  нова технологія, яка полягає у вилуговуванні солі під землею, створила можливість для досягнення високих виробничих результатів та продовження діяльність гірничого підприємства.

Екстенсивна експлуатація та упущення в поточних роботах з охорони безпеки несприятливо вплинули на стабільність гірських порід та положення копалень. Після Другої світової війни з’явилася навіть ідея їх затоплення, а 30.06.1996 р. повністю припинилася експлуатація родовища. В даний час мальовничі вироблення копалень використовуються для туристичних, музейних та лікувальних цілей.

Величеське соляне родовище займає територію 5,5 км (на лінії В-З) шириною від 0,5 дo 1,5 км (С-Ю). Протягом семи століть в Величці пройдено 26 денних шахтних стволів та 181 ствол поменше, що з’єднують окремі рівні. Гірничопромислових експлуатація почалася на I рівні (57 м під землею) і з часом дійшла до IX рівня (глибиною 327 м). Видовбано 2350 камер та понад 240 км штреків. Незважаючи на реальну загрозу небезпеки (вода, обвал, газ) вироблення у Величеських копальнях відрізняються стійкістю, набагато більшою, ніж в рудниках інших корисних копалин. Завдяки цьому до наших часів збереглися камери, експлуатація яких завершилася в кінці середньовіччя або ж на початку нової ери. Для кращої охорони найцінніших виробок копалень, в них виділена історична зона. Станом з 2004 р вона охоплює 218 камер та 190 штреків на рівнях I — V, у тому числі понад 20, відкритих для туристів протягом туристичної траси (рівні I — III), та 16 в Музеї краківських жуп (рівень III). Соляні копальні у Величці володіють статусом історичної пам’ятки та охороняються законом. У 1976 р. копальні занесені до реєстру вітчизняних пам’яток старовини, а два роки пізніше в I Списку всесвітньої культурної та природної спадщини ЮНЕСКО. Розпорядженням Президента Республіки Польщі від 8.09.1994 r. вони визнані Пам’ятником історії.

Соляні копальні у Величці

Відстань до інших туристичних центрів:

Краків — 10 км
Освенцим — 90 км
Закопане — 110 км
Ченстохова — 160 км
Варшава — 330 км
Гданськ — 630 км

Література:

Дослідження та матеріали до Історії Соляних жуп в Польщі, т. t. I — XXIII (1965 — 2003 р.),

Aнтонія Кецкова, Краківські жупи в XVI — XVIII столітті (дo 1772 р.), Вроцлав — Варшава — Краків 1969

Історія краківських жуп, Величка 1988

Величка — історія міста (дo 1980 року), Краків 1990

Aнтоні Йодловскі, Соляна жупа в Величці, Величка 2000