Владислав Варненьчик (1424 - 1444)

Владислав III Варненьчик  (Władysław III Warneńczyk) був первородним сином Владислава Ягелло та його четвертої дружини Софії Голшанської. Він зійшов на польський престол у віці 10 років. Юного короля відразу ж оточила група радників — опікунська рада, яку очолював кардинал Збігнєв Олесьніцкий, який займав надзвичайно високу позицію при королівському дворі. При цьому монарх і його честолюбна мати були змушені рахуватися з опозицією. Незважаючи на угоди, які Владислав Ягелло уклав з представниками польської знаті, щоб забезпечити своїм синам право успадкування польського трону, шляхта придивлялася до іншого кандидата в польські королі — нареченому Ядвіги (дочки Ягелло від другого шлюбу) Фрідріху Бранденбургу. Але плани аристократів порушила смерть польської королівни, в отруєнні якої підозрювали Софію Голшанскую, що прагнула будь-якою ціною посадити на трон свого сина.

З самого початку правління малолітнього короля переслідували труднощі. Перший інцидент стався ще під час коронації. Церемонію спробував порушити вороже налаштований до короля Малопольський феодал Спитко з Мельштина. На наступний день засмутилася інша церемонія — присяги представників міщанського стану Кракова. Причиною стала сварка мазовецьких магнатів та єпископів через місця в королівському кортежі. Крім того, пізніше Владислав Варненьчик не мав великого впливу на стан справ у державі, оскільки фактично країною правив всемогутній кардинал Збігнєв Олесьніцкий. Ситуація не змінилася навіть після того, як в 1438 р. зібралася на з’їзд в Пйотркув шляхта, яка визнала 14-річного короля повнолітнім.

Така ситуація утримувалася приблизно до 1440 р., коли Владиславу Варненьчику був запропонований угорський престол. Але ця пропозиція пов’язувалося з великими проблемами. Для Угорщини зростала небезпека бути захопленої турками, крім того, заняття угорського трону польським королем було не до смаку багатьом польським аристократам та чиновникам, та до того ж Ельжбета — дружина померлого угорського монарха Альбрехта Габсбурга намагалася утримати трон для своєї не народженої ще дитини. Незважаючи на ці труднощі, Владислав, вплутавшись в дворічну війну з королевою Ельжбєтою, врешті-решт, став угорським королем. Не без значення був той факт, що йому надав підтримку Папа Римський Євгеній IV взамін за допомогу в організації хрестового походу проти Туреччини. В цій справі 18-річний Владислав, до сих пір тільки формально вважається королем, вклавши весь свій юнацький запал і сили, не звертаючи уваги на інтереси Польщі і династії Ягеллонів.

«Оплот християнства» та інші гучні гасла, яких не шкодував папський посланник Юліан Чезаріні, а також пропаганда перемоги в освяченому милістю Господньою хрестовому поході так вплинули на Владислава, що він вирушив боротися з потужною турецькою армією. Владислав не врахував великої переваги мусульманського війська і сліпо повірив у аргумент, що договір про мир строком на 10 років, який він уклав в 1443 р. в Шегедині, вже розірваний, оскільки турки — це «неправильні», а «невірні» свого слова тримати не будуть. За всім цим він не побачив реальної небезпеки, яку представляла собою турецька армія для Європи. Тому, коли 10 листопада 1444 розігралася битва під Варною, польський король не передчував, що це його останній бій. Він загинув під час атаки на загони, які охороняли султана яничарів.