Грюнвальдська битва — розгром німецьких лицарів Тевтонського ордена польськими nf російсько-литовськими військами в районі селища Грюнвальд і Танненберг (колишня Східна Пруссія, нині територія Польщі).
На початку 13 століття на Нижній Віслі влаштувалися німецькі вояки. Польська корона запросила Тевтонський орден надати релігійну допомогу: звернути в християнство язичників-прусів. Але лицарі ордена не збиралися займатися місіонерством, тевтонці стали завойовувати одну область за іншою. На початку 15 століття вони захопили майже всі східно-прибалтійські землі та перегородили Польщі, Литві та Русі вихід до Балтійського моря.
Небезпека, що загрожувала з боку Тевтонського ордену, змусила Польщу і Литву, до складу якої на той час входили й обширні західні російські області, в 1836 році об’єднатися. Великий магістр ордена Ульріх фон Юнгінген 6 серпня 1409 оголосив війну Польщі та Литві.
У Великій битві 1409-1411 роки Польського королівства та Великого князівства Литовського з Тевтонським орденом вирішальним стала Грюндвальська битва. Тевтонський орден налічував близько 85 тисяч чоловік. Польському королю Ягайлу та Литовському князеві Вітовту вдалося залучити на свою сторону 30 тисяч татар та близько 4 тисяч осіб, серед яких був знаменитий ватажок Ян Жижка. Чисельність війська досягала приблизно 100 тисяч чоловік. Більшу частину складали російські полки, набрані в Смоленську та інших російських землях, які входили тоді до складу Великого князівства Литовського.
На світанку 15 липня 1410 почалася велика битва. Польський літописець Ян Длугош писав: «Коли ж ряди зійшлися, то піднявся такий шум і гуркіт від ламких копій і ударів об обладунки, як ніби валилася якась величезна будова, і такий різкий брязкіт мечів, що його виразно чули люди на відстані навіть декількох миль … Було навіть неможливо ні змінити місця, ні просунутися на крок, поки переможець, скинувши з коня або убивши супротивника, не займав місце переможеного. Нарешті, коли списи були переламані, ряди тієї та іншої сторони і обладунки з обладунками настільки зімкнулися, що видавали під ларами мечів і сокир, насадженну на держаки, страшний гуркіт, який виробляють молоти ковадла, і люди билися, тиснемо кіньми … «.
Тевтонські лицарі спочатку відступили до села Грюнвальд, а потім кинулися в панічну втечу. Союзники переслідували ворога на відстані 25-30 кілометрів, а на знак перемоги ще три дні перебували на полі битви. Битва під Грюнвальдом зупинила навалу Тевтонських лицарів на Схід та позбавила слов’янські народи від загрози поневолення. Через 56 років у 1466 році Тевтонський орден припинив своє існування.
Значення Грюнвальдської битви дуже велике. Хрестоносці отримали гідну відсіч: була підірвана міць тевтонців, а також звалився міф про непереможність ордену. Вже 600 років цей бій є зразком військової доблесті та бойової співдружності народів у боротьбі за свободу.
Про події тієї пори написані літописи, книги, знято художні та документальні фільми, створені живописні шедеври. У 1910 році до 500-річчя Грюнвальдської битви в Кракові на площі Матейко спорудили пам’ятник. У Грюнвальді щорічно проводяться фестивалі, присвячені Великій битві, куди з’їжджаються лицарі з різних країн світу. Це допомагає людям відчути атмосферу багатовікової давності та представити себе учасниками реальних подій.
Польський живописець Ян Матейко в 1875 році написав грандіозне полотно Битва під Грюнвальдом, де зобразив останні миті історичного бою, що відбувся 15 липня 1410 між військом хрестоносців та об’єднаними польсько-литовськими-російськими воїнами.
Господи, скільки ж можна пропихати російський шовінізм!
Виправте у Вашій фразі «Більшу частину складали російські полки, набрані в Смоленську та інших російських землях, які входили тоді до складу Великого князівства Литовського.» слово «російських» на «руських»!
Бо це лише в російській мові «русский» (російський) та «руский» (руський — — від = «Русь-Україна») — а їм же, як відомо, весь час тільки того й хотілося!..
А Смоленщина — це взагалі етнічно білоруський (білорусько-литовський) край, асиммільований Росіянами: звідти люд тисячами ще в XVII сторііічі масово переселяли у Підмосков’я.
Зокрма, навіть тамтешня давньоруська архітектура і фрески демонструють білоруські, а не владимиро-суздальські традиції традиції.
І ще одне (вже даруйте, але зверніть увагу):
— переможці лишалися ще три дні на місці битви не «на знак перемоги», — а ховаючи загиблих! Ця затримка, доречі, дала можливість Генріхові фон Плауену — налагодити ефективну оборрону Мальборка (тоді — Марієнбург) від руського-литовсько-польського війська
— Тевтонці не так собу просто кинулися у панічну втечу: вони відступили в добре укріплений табір з возів (у цьому плані він дещо нагадував таборитський чи козацький) — але на штурм того табору кинули просту піхоту, яка всіх вирізала…
— Кількість Татарів у Вітовта — сильно перебільшена, вважають. Саме русько-литовське військо ледве перевищувало 30 тисяч загшалом (щоправда, здається, без Татарів). Польське військо також було не набагато менше (прикметно, що хоч його постійно й називають «польським», — але насправді добру половину його (чи близько того) становило українське лицарство із захоплених Поляками Галичини, Перемишля, Володимира, Холма, з однойменними князівствами, Підляшшя, і т. п.)