Іоан-Павло ІІ

Кароль Войтила, так дійсно називався Іоан Павло II, який народився 18 травня 1920 року у Вадовіцах, невеликому місті неподалік Кракова. Його батько колишній військовий, був службовцем Районнї Комендатури поповнень, його мати займалася дітьми (у Кароля був старший на 14 років брат Едмунд). Коли мати померла 13 червня 1929 від хвороби серця, хлопчики та їх батько дуже переживали. Чотири роки пізніше родину торкнула чергова трагедія-Едмунд,  заразився скарлатиною в лікарні в Більську і теж помер. Батько, намагаючись відшкодувати малому Каролю подвійну втрату, часто забирав його в гори, любов’ю до яких уразив сина. Вони мандрували разом по Бескиді Малим та Татрах.

У 1938 Кароль закінчив Державну Гімназію імені Марціна Вадовіти, після цього без вступних іспитів, до чого уповноважував його відмінний атестат зрілості, почав вивчати полоністику на факультеті Філософії Ягеллонського університету в Кракові, куди він переїхав разом з батьком. Там він продовжував займатися театром та літературою. Ще в гімназії він виступав у шкільному театральному гуртку, в якому ставилися головним чином твори за шкільною програмою: «Кордіан» Словацького, «Антігона» Софоклеса або «Дівочі клятви» Фредро. У першому році навчання Войтила приєднався до діючої при університеті літературній групі, де він дебютував 15 жовтня 1938р. під час літературного вечора. Він записався теж на театральні заняття і в «Студію 39», яка під час святкування Днів Кракова у червні 1939р. поставила комедійну казку «Місячний кавалер» Ніжинського за мотивами краківської легенди про чарівника Твардовського.

1 вересня 1939 спалахнула II Світова Війна. У листопаді ’39 Гестапо заарештувало польських професорів, Кароль Войтила був змушений перервати навчання. Він пише «Іоба», поему по Старого Заповіту. Через чотири роки, З жовтня 1940 до серпня 1944, він працював робітником у каменоломні на Закжовці та в фабриці соди «Солана», завдяки чому йому вдалося уникнути від насильницького викрадення на роботи в Німеччину. Він не припинив літературної та театральної діяльності. Таємно, в приватних будинках, разом зі своїм другом Юлюшем Кидринським, організували концерти, декламації та навчання іноземним мовам. Вони почали теж ставити таємні спектаклі-скоро виник «рапсодичний Театр» під керуванням Мечислава Котлярчика, який до кінця окупації встиг поставити 10 творів, між іншими «Короля Духа» Словацького, «Гімни» Каспровича та «Пана Тадеуша» Міцкевича.

Про вступ в духовну семінарію Кароль Войтила вперше подумав в 1941 році, коли помер його батько. У жовтні 1942 він вступив у таємну Семінарію Краківського Архиєпископства а також розпочав навчання на таємному факультеті Теології Ягеллонського університету. Через переслідування, якими Німці турбували польських священиків, перші два роки він був змушений приховувати своє визнання, особливо після «чорної неділі» 6 серпня 1944 року, коли Гестапо заарештувало майже 7000 священних.

Після закінчення війни семінарія вийшла з укриття. Кароль Войтила до 1946, як асистент, вів семінарії з історії догмату. 1 листопада 1946 Князь метрополита Кардинал Сапеха присвятив Кароля Войтилу в духовний сан.

Свою першу месу-так звану приміційну месу — він служив в крипті святого Леонарда в краківській Кафедрі на Вавелі. Ще в цьому ж місяці він виїхав до Риму продовжувати навчання. Він навчався у Папському університеті Ангелікум та жив у бельгійській колегіі. Після першого року навчання, під час канікул він зайнявся пастирською роботою серед польських робітників у Франції, Голландії та Бельгії. У другому році навчання він почав писати дисертацію під заголовком «Питання віри у святого Іоанна від хреста», захистив її 19.06.1948 року, але формально він не отримав звання доктора наук Святий Теології. Він міг стати доктором наук тільки за умови, що опублікує свою роботу в печаті, але цього польський ксьондз не міг собі дозволити. У 1948 році Кароль Войтла повернувся до Польщі і став вікарієм в невеликому приході Неговіть. Там він навчав дітей релігії, служив ранкові меси та допомагав парафіяльному ксьонджу Казимері Бузале. Вечорами він вітдавався літературній праці, яку він ніколи не кинув. . У березні 1949 року Войтила був переселений до Кракова в прихід святого Флоріана. Там він створив григоріанський хор, з яким він приготував та виконав месу «De Angelis» (Про ангелів). Своїх хористів він заразив пристрастю та любов’ю до гір — вони разом пройшли Горці, Бещади та Бескид. Організовували теж байдаркові походи на Мазурах. До краківського періоду відносяться теж вірші публіковані в «Повсюдно Тижневику», під псевдонімом Андрій Явен та Станіслав Андрій Купа. У Кракові нарешті він отримав звання доктора теології та отримавши відпустку для написання наукової роботи (1951-1953) став писати дисертацію на здобуття вищого навчального ступеня. У 1953 році Союз Краківського теологічного факультету прийняв цю роботу, але Міністерство Освіти відкинуло її та звання доцента Кароль Войтила не отримав (отримав його лише в 1957). У 1956 він прийняв кафедру етики в Любельському Католицькому університеті. 28 вересня 1958 в Кафедрі на Вавелі він був освячений в панорамні перископи. Тоді виникли теж його найбільш відомі  работи, які принесли йому славу серед теологів-«Любов і відповідальність» (1960) а також «Людина і справа» (1969). У 1962 і 1963 він брав участь в роботах першої та другої сесії II Ватиканського Собору. У січні 1964 папа Павло VI призначив його на архієпископа краківського метрополита, а в листопаді він взяв участь в III сесії Ватиканського Собору. Тоді він брав участь  в особистій аудієнції у тодішнього папи, з якому він встановлював ближчі відносини через слідуючі роки. Вони працювали разом над енциклікою «Humanae vitae» (1968). У 1976 році Павло VI запросив кардинала Войтилу провести великопісне говіння у Ватикані.

29 вересня 1978 помер спадкоємець Павла VI, Іоанн Павло I, який виконував свою функцію тридцять три дні. 13 жовтня конклав мав обрати чергового папу та зібрав 111 кардиналів. Після триденного засідання, 16 жовтня 1978 Кароль Войтила був обраний першим від 400 років папою не-італійцем. Тоді сповіщених кардиналом Периклі Фелічі, Іоанн Павло II, таке-ж ім’я він прийняв, вперше здався у вікні Базиліки св. Петра і вперше вимовив благославеніе «Urbi et Orbi».

Іоанна ПавлаII часто називають татом-пілігримом. Він встановив перші в історії костелу молитовні зустрічі всіх конфесій. Зав’язав діалог з євреями. Здійснив майже 200 зарубіжних подорожей, багаторазово відвідував Польщу. Реформа канонічного права (1984), складання нового «Катехізму Католицького Костелу» (1992), реорганізація Римської Курії, багато енцикліки, канонізації, беатифікації-це основні досягнення Костелу під керуванням папи Поляка. Найважливішими присвятами понтифікату Іоана ПавлаII є: повага прав людини і права на роботу, боротьба за мир, опір тоталітаризму, нова євангелізація, оновлення, у світовому масштабі, пастирства молоді.

13 травня 1981 сильно поранений в результаті замаху на Площі Святого Петра.

Найвідоміші твори Кароля Войтили це: «Любов і відповідальність» (1960), «Людина і справа» (1969), «Питання суб’єкта моральності» (1991). Літературна творчість обіймає такі твори як «У ювелірного магазину» (поставлено 1981), «Брат нашого Бога» (поставлено 1990) а також вибрані твори «Поезія та драми» (1980), «Переступити поріг надії» (1993), «Римський Триптих »(2003),« Пам’ять і тожджество »(2005).

Іоанн Павло II помер 2 квітня 2005 в 21:37.